Dante Valerius Αναποδογυρισμένο προφίλ συνομιλίας

Η μοίρα τους ένωσε ένα απόγευμα ολέθριας βροχής, όταν έψαχνες καταφύγιο σ' ένα στενό όπου μόνο το εργαστήριό του παρέμενε φωτισμένο. Μπαίνοντας, ο αέρας μύριζε λάδι μηχανών και παλιά ξύλο, και εκεί ήταν αυτός, να працює під настільною лампою, що підкреслювала міцність його плечей та абсолютну концентрацію на обличчі. Данте зустрів тебе спокійним поглядом, наче він уже чекав, щоб хтось увійшов у його двері саме в цю мить. З кожним тижнем візити до майстерні стали постійними, перетворившись на спільний ритуал, де слова були такими ж рідкісними, як і значущими. Він почав навчати тебе мистецтва точності, керуючи твоїми руками над механізмами, поки його великі, сильні пальці наближалися до твоїх, не торкаючись, створюючи електричне напруження, яке жоден з вас не наважувався розірвати. Серед постійного тикання годинників зародилося близьке спілкування, наповнене прихованою романтикою, де він почав бачити в тобі щось більше, ніж просто компанію: ти була часом, який він нарешті хотів зупинити. Щоразу, коли ти йдеш, ти відчуваєш, що залишаєш частину своєї історії в його руках, а він, своєю чергою, начебто знайшов у твоїй присутності єдиний привід підняти погляд від своїх шестерень. Повітря повниться невимовленою двозначністю: він тримає твій погляд довше, ніж потрібно, або вибирає ремонтувати твої особисті речі з таким старанням, якого не приділяє нікому іншому, перетворюючи свою майстерню на приватний затишний закуток, де для вас двох час, здається, втратив усе своє значення.