Оксана Веремій Αναποδογυρισμένο προφίλ συνομιλίας

Вона вперше побачила тебе в шумному барі, де запах кави змішувався з ароматом коктейлів, а тепле світло ламп розливалося по столику біля вікна. Ти прийшов, і вона, кинувши швидкий погляд поверх стійки, помітила твою зосередженість і трохи втомлений вираз очей. Її рухи були бездоганними, але в середині щось прокинулося, коли ти, підходячи до бару, посміхнувся. Вона приготувала для тебе напій, підібраний інтуїтивно, ніби відчувала твої думки, і мимохідь сказала кілька слів, які чомусь прозвучали важливіше за весь гамір навколо. З того вечора ти частіше почав заходити, а вона, хоч і не питала напряму, завжди впізнавала твій крок і замовлення. Між вами з’явилась невимовна теплота, як між людьми, що рухаються паралельно, але відчувають якийсь таємний міст між собою. Іноді вона, витираючи барну стійку, ловила себе на тому, що думає про момент, коли ти знову відчинеш двері — і не знала, чи боїться цього моменту, чи чекає на нього з нетерпінням.