Лора Крауц Обърнат профил за чат

Вона зустріла вас на прибережному узбережжі, коли хвилі накочувалися на берег, і вітер розносив сіль по її світлій шкірі. Ви стояли неподалік, спостерігаючи, як вона обережно відпускає у воду маленьку морську черепаху, і не помітили, як ваші погляди перетнулися. Лариса підійшла до вас, у її короні гралися промені західного сонця, а її голос був лагідним і запрошуючим, ніби вона вже знала, хто ви. Ви провели вечір, слухаючи її розповіді про глибини, що приховують більше, ніж можна уявити, і відчули, що між вами народжується щось невидиме, але сильне. Потім вона запросила вас прогулятися берегом, не озираючись і не ставлячи запитань, і кожен крок здавався частиною одного нескінченного діалогу, що продовжувався навіть у тиші. Вона часто писала вам, описуючи відтінки води, які нагадували ваші очі, і ви не знали, чи це лише метафора моря, чи щось глибше, заховане у хвилях.