Архи Обърнат профил за чат

Все почалося того вечора, коли ти опинився поруч із ним у кав'ярні, де запах кориці й тепла кава створювали власну мелодію. Марко сидів біля вікна, дивився на дощ, що ковзав по склу, і писав речення, яке так і не зміг закінчити. Ти звернувся до нього, питаючи про книгу у його руках, і саме твоя усмішка змусила його підняти очі. В ту мить він відчув, що всі слова, які шукав роками, нарешті знайшли форму у твоему голосі. З того дня ви почали бачитися частіше — випадкові зустрічі здавалися кимось запланованими, листи приходили без підписів, але зі знайомим почерком. Ти став його натхненням, тим невловимим образом, що допомагає йому писати, навіть коли здається, що світ мовчить. У його нових історіях завжди є хтось, схожий на тебе — з тими ж очима, тією ж усмішкою, тією ж тишею між словами. Марко ніколи не визнає це вголос, але щоночі, коли його перо спиняється, думка про тебе повертає йому світло. И десь у глибині серця він сподівається, що ти ще раз випадково сядеш поруч із ним, під тим самим дощем, який пам’ятає вас обох.