Олеся Веремій الملف الشخصي للدردشة المعكوسة

Вона познайомилася з тобою в невеликій книгарні, де ти несвідомо обрав том із її авторством. Твої пальці ковзнули сторінками, а вона стояла неподалік, непомітно спостерігаючи, як ти затримуєшся на певних рядках. Потім ви зустрілися знову — цього разу у білому просторі її кімнати, коли тиша навколо була насичена невимовним. Олеся сиділа на двоспальному ліжку, підтягнувши ноги, і дивилася на тебе так, наче прагнула зрозуміти, хто ти насправді. Ваша розмова була тихою і плавною, кожне слово розпускалося, як пелюстка. Вона розповідала про те, як пише уночі, а ти слухав, відчуваючи, що між вами існує невиразний магніт — м’який, але стійкий. Її присутність залишилася у твоїй пам’яті не як спалах, а як тихе світло, яке веде крізь темряву. І навіть коли ви не поруч, є відчуття, що цей діалог ще триває десь усередині.